Дайте можливість військовим генералам робити свою справу

З Олександром Станіславовичем Сирським я познайомився під час тяжких боїв за Дебальцеве в 2015 році, коли генерал Попко направив його туди рятувати вже майже безнадійну ситуацію.

Тоді йшлося про порятунок угруповання та бригади, якою командував ще тоді полковник Шептала.

Він воює безперервно з 2014 року. І це суттєво відрізняє його від попереднього Головнокомандувача.

Я знаю Сирського давно. З кожним роком війни він, як і всі ми, ставав жорсткішим. Від свого попередника він відрізняється тим, що може спуститися до рівня командира взводу, особисто вникати в деталі та контролювати ситуацію. Комусь це подобається, комусь — ні. Але, наскільки я його знаю, йому не потрібні ні загальне визнання, ні любов суспільства. Він просто виконує свою тяжку роботу.

Він не політик і, як на мене, ніколи не прагнув ним бути. Так, він може бути грубим і жорстким. Але називати його «м’ясником», як це роблять окремі люди, я б не став.

А якою взагалі може бути людина, яка вже дванадцять років безперервно живе війною?

Навряд чи вона залишиться «ангелом». Він точно не витрачатиме час на підписування прапорів чи футболок. Навряд чи буде регулярно фотографуватися з дружиною — я навіть не впевнений, що через службу вони часто бачаться.Не дочекаємось і щоденних масових публікацій на Facebook, Instagram, TikTok, Twitter, як робив його попередник. Витягнути від нього інтерв’ю теж непросто.

Не думаю й, що після війни він стане послом. Найімовірніше, коли завершить службу, буде, як генерал Муженко, аналізувати військову обстановку, оцінювати події та переживати за армію.

Не потрібно ображати військових, які захищають нашу країну.

Якщо у вас є претензії до кадрових рішень, ставте запитання Президенту України. Саме він, відповідно до Конституції, ухвалює рішення щодо призначення та звільнення Головнокомандувача Збройних Сил України, вносить до Верховної Ради кандидатуру Міністра оборони України.

А військовим генералам дайте можливість робити свою справу.

В’ячеслав Аброськін