«Геніальне» вміння цінувати тих, хто насправді рятує країну, — Олександр Бабак

Коли ще 23 лютого, всупереч усім кабінетним наказам та інструкціям, Сирський і наші хлопці таємно перекидали артилерію під Київ, готуючи оборону столиці, — усі мовчали!

Коли ця сама артилерія та прорахована оборона, яку тримали Сирський і наші хлопці, спасли Київ від падіння, а врага відкинули від столиці, – усі мовчали!

Коли Сирський і наші вояки звільнили за п’ять тижнів 10 000 км² нашої землі на Харківщині та 500 населених пунктів, — усі мовчали!

Коли враг проривався до Запоріжжя та Сирського та нашим хлопцям треба було негайно, «на зубах», вибивати окупантів із Добропільського виступу, бо російські війська могли опинитися прямо у місті, – усі мовчали!

Але варто було ситуації на фронті хоч трохи стабілізуватися, як усі раптом згадали, що в країні колись мають бути вибори. І розпочалися великі гри.

Тепер, коли армія перехоплює ініціативу, коли ворожі воєнкори та терористи на кшталт Гіркіна б’ються в істериці, що «зараз почнеться великий контрнаступ на окуповані Росією південні території», — всі раптом заговорили. І заговорили не про війну, а про політику.

Логіка просто дивовижна:

Єдина людина, яка сьогодні взагалі не займається виборами, а разом із нашими хлопцями просто цілодобово тримає фронт – виявляється найгіршою. А всі ті, хто вже зараз займається виборами замість війни – раптом стали «хорошими» та авторитетними.

Прекрасна оцінка роботи. Просто геніальне вміння цінувати тих, хто насправді рятує країну. Мабуть, це наша якась особлива, національна риса характеру – знецінювати реальну роботу заради політичного шоу.